Урок № 29 Тема уроку: Електронна музика

Урок № 29                                                                                       

Тема уроку: Електронна музика

Мета уроку: ознайомити дітей з електронною музикою ; надати доступні відомості про творчу діяльність людей, які створюють  електронну музику; допомогти зрозуміти особливості сучасних музичних явищ; навчити розрізняти та виконувати вокальні твори сучасних напрямів; навчити висловлювати емоційно-ціннісне ставлення до творів сучасного музичного та екранного мистецтва; навчити створювати власні музичні композиції з використанням комп’ютерних технологій;

Розвиваюча :через емоційний зміст музики  вплинути на емоції та почуття учнів; формувати творчі здібності учнів.

Виховна: виховувати емоційну чутливість, здатність до емоційних хвилювань, які виражені в музичних творах; добитися розуміння ролі виконавця і слухача в музичному мистецтві; виховувати любов до мистецтв, інтерес та повагу до творчості митців.

Музичний матеріал: К. Штокхаузен, цикл «Звук. 24 години дня. Година №13. Космічні пульси», «Жити, щоб веселіш» муз. А. Олєйнікової вірші Н. Іванової.

  Сьогодні, поряд із народною і класичною музикою, найчастіше у програмах радіо і телебачення, у кінофільмах і комп'ютерних іграх лунає сучасна музика у виконанні на електронних інструментах -електрогітарах, синтезаторах тощо. І це не дивно, адже в епоху розвитку електротехнологій змінюється палітра музичного мистецтва. З появою електронно-акустичної апаратури виникають нові можливості для композиторів і виконавців. Зароджується новий напрям мистецтва -електронна музика.

  Електронна музика -музика, створена з використанням електронних музичних інструментів і технологій (часто за допомогою спеціальних комп'ютерних програм).

  Електро́нна му́зика — широкий термін, що позначає музику, створену з використанням електронних інструментів та комп'ютерних музичних програм.

У ширшому сенсі під електронною музикою розуміють «весь спектр жанровихрізновидів музичної композиції, пов'язаних з використанням електронних засобів в музичній творчості, включно з електронним синтезом звуку та алгоритмічноюкомпозицією.

Вперше термін «електронна музика» з'явився у 1951 в декларації групи музикантів, що працювали в Кельнській студії RTF Elektronische Musik (E.M.A.K.).

Будь-який звук, створений за допомогою електричного сигналу, може бути названий електронним. Тому термін електронна музика іноді помилково застосовують до музики, що виконується на звичайних акустичних інструментах, при записі або виконанні якої використовувалися електронні підсилювачі (наприклад, у джазі або внародній музиці).

З самого початку електронна музика увійшла до найбільш авангардних течій мистецтва 20 століття.

Перший концерт «футуристичної музики» («Art of Noises») відбувся в 1914 році вМілані. 12 червня 1926 в Нью-Йорку відбулася перша радіотрансляція першого поліфонічного електроінструменту Піанорад. Твори з класичного репертуару грав Ральф Крістман.

В 1932 на Радіовиставці в Берліні виступав Електронний оркестр під керуванням Генріха Герца, даючи по десять концертів щоденно. Кожному з виступів передували лекції професора Густава Лейтгаузера. До складу оркестру входили: 2 терменвокси,траутоніум, гелертіон, електророяль, електропіаніно, електроскрипка та електрична віолончель.

В 1939 році Джон Кейдж створив Imaginary Landscape #1, який вважається першою композицією, в яких було використано попередньо записані немузичні звуки (відтворювані з двох грамофонів).

1940-ві роки — новий етап розвитку електронних інструментів. Новітнє обладнання звукозапису намагаються використати для пошуків нових музичних форм, побудованих на перетворених звуках музичних інструментів або немузичних звуках. Цей напрямок пошуків дав початок т.зв. конкретній музиці. Піонером нового напрямку став французький композитор П'єр Шеффер. Іншим напрямком була власне електронна музика, творці якої працювали над штучною електричною генерацією звуку, його перетвореннями та організацією в цілісні музичні твори. Першою значною композицією цього напрямку електронної музики стали твориКарлгайнца Штокгаузена (який раніше працював в напрямку конкретної музики) в1953–1954 роках — Studie I та Studie II.

Під час Другої світової війни інженер компанії AEG Волтер Вебер отримує патент на технологію високочастотного підмагнічування змінним струмом, що значно покращує якість запису і відтворення. У 1941 році AEG випускає нову модель магнітофонів: Magnetophon K4-HF, в якій застосована відкрита Вебером технологія високочастотного підмагнічування. У 1942 році AEG проводить експерименти із запису звуку в стерео форматі.

Магнітна плівка відкрила масу нових можливостей для маніпулювання звуком музикантам, композиторам, продюсерам і інженерам. Магнітна плівка була відносно дешевим і дуже надійним звуконосієм. І звучала вона краще, ніж будь-які інші звуконосії того часу. Але найважливіше те, що магнітна плівка була також зручна в роботі, як і кіноплівка. Як і кіноплівку, її можна було змінювати згідно з задумом автора: небажані частини плівки можна було видаляти або переносити в інше місце; можна було з'єднувати плівки з різних носіїв. Плівку можна було склеїти таким чином, щоб створити ефект зациклення одного або декількох звуків. Швидкість руху плівки можна було уповільнити або прискорити. Плівку можна було програвати задом-наперед і перемотувати.

Підсилювачі сигналу і монтажне обладнання ще більш розширили можливості плівки як носія інформації, дозволяючи розмножувати запис (живі звуки, мову, музику), щоб їх змішати разом і записати на іншу плівку з відносно низькою втратою якості звучання. Ще одним несподіваним сюрпризом було те, що магнітофони можна було переробити в луна-машини, які відтворювали б складні високоякісні ефекти відлуння і реверберації. Більшу частину таких ефектів просто неможливо було змоделювати механічними пристроями.

Виробництво апаратів магнітного запису, поставлене на потік, негайно призвело до виникнення нової форми електронної музики — електроакустичної музики.

Перша електроакустична п'єса була написана в 1944-му році Халімом Ель-Дабхом, студентом зі столиці Єгипту — Каїра. Халім Ель Дабх, перебуваючи на стародавньому містичному очисному ритуалі Заарії, записав звуки інструментів і голоси співаючих за допомогою громіздкого магнітофона на суцільному носії (дроті). Записаний матеріал він обробив в студії однієї з місцевих радіостанцій, наклавши на запис ефекти відлуння і реверберації. П'єса була названа «Музичний образ церемонії Заарії» і представлена 1944 року на одному із заходів, організованому в художній галереї Каїра. Експерименти Халіма Ель-Дабха з магнітною плівкою в той час не були відомі за межами Єгипту, проте він став відомий своїми пізнішими роботами в сфері електронної музики в Прінстон-центріКолумбійського університета в кінці 1950-х.

Після виходу на ринок нових засобі звукозапису — магнітофона і плівки — композитори почали використовувати ці засоби, щоб створити нову техніку написання музики, в якій основну роль грав би записаний звук. Цю техніку композиції назвали «конкретною музикою» (фр. musique concrète). Завдання композитора, який використовує таку техніку, — створити фонограму із записаних фрагментів природних та індустріальних звуків. Перші твори, виконані в цій техніці, були змонтовані французьким звукорежисером і інженером П'єром Шеффером.

      У 1948 р. французький інженер-акустик П'єр Шеффер створював чимало шумових дослідів. Саме вони згодом стали основою конкретної музики, яка в подальшому вплинула на розвиток електронної музики. Конкретна музика -це сукупність викривлених (перекручених) природних шумів, для якої характерна відсутність мелодії. Ідеться про такі шуми як плескіт морських хвиль, шелестіння листя, спів пташок, завивання вітру, стукіт крапель дощу, а також звуки молотів, поїздів, машин тощо. Найвдомішою роботою в даному стилі є «Електронна поема» Едгара Вареза, яка вперше прозвучала на відкритті Брюссельської всесвітньої виставки у 1958 р. і згодом стала її гімном.

5 жовтня 1948-го року французька радіомовна компанія Radiodiffusion Française (RDF) випустила в ефір програму Шеффера під назвою «Концерт шумів». Програма включала п'ять п'єс, в числі яких була одна з перших робіт композитора — «Етюд на залізниці» (фр. Etude aux chemins de fer). Ця подія ознаменувала початок нового музичного напряму — «музика для плівки» (фр. Tape music). Спосіб виконання цього виду музики — публічне програвання створеноїфонограми.

1949 року до Шеффера приєднався П'єр Анрі. Їхня співпраця справила глибокий і тривалий вплив на розвиток електронної музики.

Ще одним колегою П'єра Шаффера був композитор Едгар Варез, який у той час працював над п'єсою «Пустелі» (фр. Déserts) — твором для камерного оркестру та плівки. Частини плівки були записані в студії Шеффера і пізніше перероблені вКолумбійському університеті.

У 1950-му році П'єр Шеффер дав перший публічний концерт конкретної музики в музичній школі Парижа. У цьому виступі Шеффер використовував систему посилення звуку, кілька програвачів грамофонних платівок і кілька мікшерних пультів. Виступ не пройшов гладко, позаяк наживо поєднувати всі інструменти, які зазвичай послідовно монтуються в студійних умовах, було неймовірно складно і незвично.

У тому ж році П'єр Анрі і П'єр Шеффер працювали над п'єсою «Симфонія для самотньої людини» (фр. Symphonie pour un homme seul) — першим великим твором конкретної музики.

У 1951-му році RDF відкрила першу студію для виробництва електронної музики. Пізніше це стало всесвітньої тенденцією, і слідом за французькою студією по всьому світу почали відкриватися подібні студії звукозапису.

У 1951-му році Анрі і Шеффер склали оперу для конкретних звуків і голосів «Орфей» (англ. Orpheus).

Найбільш відомий і видатний діяч німецької електронної музики — Карлхайнц Штокгаузен. Він є автором понад 350-ти музичних творів, значна частина яких належить до галузі експериментальної електронної музики. Деякі слухачі його музики говорили про відчуття польоту, перебування у космосі, або в якомусь фантастичному нереальному світі.

  Конкретна музика різнобічно вплинула на формування великої кількості стилів електронної музики, однак найвизначніше її досягнення полягає в тому, що вона є «пращуром» академічної електронної музи ки. Зважаючи на складність роботи з обладнан ням того часу, електронна музика не отримала в даний період широкого поширення. Однак у 90-х pp. відбулося повторне відродження електронної музики. Для її виконання використовували вже електромеханічні музичні інструменти, наприклад електрогітари, синтезатори й комп'ютери. Усі ці інструменти стали доступні не лише професійним студіям звукозапису, а й широкому загалу. Тому електронна музика, яка раніше розвивалася переважно композиторами академічного напряму, стала частиною поп-культури. В електронній музиці особливу роль відіграють темброві і фактурні барви, колористичні ефекти, які виникають завдяки експериментуванню з різними звучаннями.
Легендою музичної електроніки, піонером і лідером електронної музики вважається Карлхайнц Штокхаузен, автор понад трьохсот творів у цій галузі.

ПОРТРЕТ МИТЦЯ

  Карлхайнц Штокхаузен (1928 2007) -німецький композитор, засновник музичної електроніки. Народився в селищі поблизу Кельна, в родині вчителя. У підлітковому віці залишився сиротою і заробляв на життя на фабриці, у військовому лазареті, охоронцем автостоянок тощо. Долаючи життєві труднощі, завершив з відзнакою Вищу музичну школу в Кельні, навчався в Парижі у композитора О. Мессіана. У різні роки очолював студію електронної музики, був звукорежисером, виступав як диригент і піаніст. Незвичні експерименти зі звуком, міксування відомих тембрів Із «живою» електронікою часто не знаходили розуміння у сучасників і музику композитора за його життя різко критикували.

  Окрім електронної музики Штокхаузен писав й інші твори. Зокрема, його грандіозну театралізовану композицію «Світло. Сім днів тижня», що складається з семи масштабних опер, виконували в італійському театрі«Ла Скала».

Слухання. «Звук. 24 години дня. Година №13. Космічні пульси».

– Які почуття викликає електронна музика?

– Чим вона вражає слухачів?

– Чому, на вашу думку, К. Штокхаузен назвав свою композицію "КОСМІЧНОЮ"?

  МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

  Російський інженер Лев Сергійович Термен передбачав появу сучасного синтезатора і звучання електронної музики. У 1920 р. він винайшов термен-вокс -електромузичний інструмент, на якому звук витягується шляхом переміщення рук виконавця в електромагнітному полі поблизу металевої антени. Терменвокс може звучати як скрипка, віолончель, флейта. Інструмент призначений для виконання будь-яких (класичних, естрадних, джазових) музичних творів, а також для створення різних звукових ефектів (спів птахів, свист та ін.). Застосовують його під час озвучування кінофільмів, в театральних постановках, циркових програмах. Л. Термен вважав, що самий вдалий твір для демонстрації можливостей терменвоксу -«Вокаліз» С Рахманінова.

 Вокально-хорова робота: «Жити, щоб веселіш» муз. А. Олєйнікової вірші Н. Іванової.