Урок 29 Тема: Загадкові Індія, Китай і Японія

Урок  29.                                                                     

Тема:  Загадкові Індія, Китай і Японія

Мета:

• навчальна: визначити своєрідність і спільні риси українських і російських народних пісень; з’ясувати жанрову подібність пісенної творчості обох народів на прикладі протяжних ліричних і танцювальних народних пісень.

розвивальна: розвивати предметні та міжпредметні

компетентності і творчі здібності учнів, навички кантиленного співу. Збагачувати слухацький досвід, емоційну сферу;

• виховна: виховувати в четвертокласників почуття патріотизму та інтернаціоналізму. Формувати поважне ставлення до культури свого та інших народів.

Музичний матеріал: Петро Чайковський, Китайський танець із балету «Лускунчик». «Вишня» японська народна пісня; Д. Кабалевський, Варіації на японську народну пісню «Вишня».Вишня» японська народна пісня (за бажанням вчителя проспівування мелодії пісні) « Прогулянка з батьком» індонезійська народна пісня (розучування)

Ми подорожували різними країнами, які знаходяться або поряд з Україною, або на великій відстані від неї, та знайомилися з особливостями музичної культури кожної з них і дійшли висновку, що, навіть не знаючи мови твору, ми розуміємо музичну мову, яка в багатьох народів містить чимало спільних рис (хоча й існує національна своєрідність музики). Музична мова інтернаціональна.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Японія – сучасна, високорозвинута держава 

Сьогодні ми помандруємо до далекої азійської країни – Японії. Вона розташована на островах Тихого океану, які розтягнулися довгим ланцюжком. 

В Японії чимало діючих вулканів; це є однією з причин частих землетрусів. Найбільший згаслий вулкан – Фудзіяма – є символом цієї країни і предметом напіврелігійного поклоніння.
Японія – високорозвинута індустріальна держава; вона славиться якістю та сучасністю своєї техніки, побутових приладів тощо.

Вона також давньої та високорозвиненої культури. Викликає захоплення мистецтво японських майстрів: живопис, архітектура, література, театр і декоративне мистецтво (наприклад, ікебана – вміння складати квіткові композиції, бонсай – вирощування карликових кімнатних дерев). Далеко за межі держави вийшли традиційні японські види спорту – боротьба дзю-до, бокс і карате.

Дуже складною є японська писемність. Основу її складають ієрогліфи, запозичені в китайців і пристосовані до особливостей японської мови. Щоб прочитати газету, потрібно знати біля 2 тис. знаків, а взагалі їх більше 10 тис.

Му́зика Япо́нії— сукупність усіх традиційних і новітніх музичних мистецтв, що були створені і розвинені мешканцями Японського архіпелагу, включаючи айнів Хоккайдо і рюкюсців Окінави. В цілому, музика Японії поділяється на традиційну, так звану «брудну музику», до якої окрім придворної чи театральної музики старовини і середньовіччя інколи зараховують народні музичні практики, та популярну або сучасну музику, яка включаює в себе різноманітні музичні жанри і напрямки, що були започатковані з середини 20 століття та існують посьогодні.

Історія розвитку японської музики виразно ділиться на декілька етапів, відповідних важливим періодам економічного і культурного розвитку Японії. У ході архелогіческіх розкопок на Японських островах були виявлені окарина і кам'яний свисток. Ці інструменти датуються періодом Дзьомон. Не виключається і застосування як ударних інструментів керамічних судин. Товариство тог8о часу характеризується як суспільство рибалок, збирачів та мисливців, в духовному житті яких панувала магія. Музика, природно, є частиною магічних ритуалів. 

Майже все різноманіття музики імператорського двору з настанням новітнього часу було об'єднано терміном гагаку. В даний час навчання традиціям гагаку, як одному з видів національно музичної класики, ведеться в Токітйском університеті мистецтв та Державної консерваторії, існують товариства любителів гагаку. 

У міській культурі поруч з палацовою музикою популярністю у різних верств населення користувалися пісеньки на сучасний лад, виконувалися професійними співаками і танцюристами, розважальні сценкті, подання денгаку, тісно пов'язані з земледельчіскімі обрядами.
У період Асігака (1336-1573) різноманітна музичні театральні традиції починають синтезуватися у своєрідний культурний комплекс - театр ноо. Фольклорніуявлення влаштовувалися при храмах і носили ілюстративно-розповідний характер. 

Після падіння сьогунату Токугава театр ноо став загальнодоступним. 

На рубежі 16-17 ст. виник театр ляльок. 

Після буржуазної революції Мейдзі почався активний процес засвоєння європейської музичної культури, для чого спочатку використовувалися традиційні інститути, зокрема департамент гагаку. Проте вже з 1872 року в школах було введено навчання співу в європейській манері, а з 1887 року відкрилася Токійська музична школа, гда викладання здійснювалося з помощю запрошених з Європи і Америки діячів культури. Почалася концертна діяльність низки європейських виконавців. З XX століття почали проявляти активність японські композитори. 

Після закінчення Другої світової війни відбулося швидке оволодіння яполнскімі музикантами різного роду виконавської і композиторської техніки. У 1946 році була відновлена ​​японській ліга сучасних композиторів. Були організовані оркестри і опрения трупи, відкриті нові музичні школи і коледжі, виникла безліч невеликих об'єднань композиторів. Створені композиції в традиціях європейської музики 19 - поч. 20 ст. і додекафонной техніки. У 1955 році відкрилася студія електронної музики. Почали проводяться фестивалі сучасної музики. 

Відомості про Індонезію – країну тисяч островів
Індонезію називають країною близько 13 з половиною тисяч островів. Цей великий острівний світ наче створює природний міст, що поєднує Азію з Австралією.

Індонезія відрізняється виключним багатством флори та фауни. Більша частина архіпелагу вкрита вічнозеленими джунглями, де тільки квіткових рослин нараховується близько 24 тис. видів. Саме в індонезійських джунглях ще зберігся орангутанг – людиноподібна мавпа.

Індонезія славиться на весь світ величною спорудою – буддійським святилищем Боробудур, який свідчить про високий рівень розвитку матеріальної та духовної культури ще в далекі часи.

Столицею Індонезії є Джакарта – сучасне місто з висотними будівлями, розвинутою торгівлею та високою культурою. 

Індійська музика — включає розмаїтість живих й історичних жанрів народної, популярної, естрадної й класичної музики. Індійська класична музика, представлена традиціями карнатак і хіндустані, сходить до Самаведи й описана як складна й різноманітна система, що впливає на зовнішній і внутрішній світ, у ряді трактатів перших століть нашої ери і середньовіччя. У сучасності вона пов'язана з високою традицією й особливо з релігійною практикою. Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. В XX столітті індійська музика задопомогою ряду видатних європейських та американських музикантів, а також кінематографу й рухів хіпі, нью-ейдж, прозелітичного вайшнавізму й інших стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніших музичних культур. Її витоки до цивілізацій Хараппи і Мохенджо-Даро (3-є тис. до н. е.). Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, представлений речитацією священних текстів Ригведи і більш розвинутими мелодичними взірцями гімнотворчості, зафіксованими в Самаведі (веда мелодій). Поряд з культово-ритуальною ведичною традицією існували розвинені форми народного і світського мистецтва.

Видове, жанрове, ладово-ритмічне багатство індійського фольклору пояснюється тим, що Індія — країна поліетнічна, багатомовна. Поширені:

·балади (які часто розігруються як народні вистави на епічні і історичні сюжети) — повала і лавані в Махараштрі, бурракатха в Андхрі, пабуджі в Раджастхані,пандавані в Мадх'я-Прадеш;

·пісенно-танцювальні форми — гарба в Гуджараті, суа в Мадх'я-Прадеш, колаттам в Кералі, чакрі в Кашмірі;

·ліричні пісні — бхатіалі в Бенгалії, дхола в Пенджабі, паніхарі в Раджастхані;

·трудові — шари в Бенгалії, махітья в Пенджабі, каджари в Уттар-Прадеш.

Інструментарій включає:

·ударні — дгол, дголак, дамару, удуккаї, даф, тамматаї, канджира, гумматі, нагара;

·духові — комбу, сингх (різновиди рога), тиручиннам, карна (прямі труби), бансури, муралі, алгоза (флейти), пунги, махуди, гхонга, мохори, нагасар, сурнай, нафери;

·струнно-щипкові — ектар, дотара, тунтуне, джантар;

·струнно-смичкові — камайча, банам, саринда.

У народної китайської музики глибоке коріння і велика історія. Протягом 5 тисяч років існування Китаю вона, поряд з шахами, живописом, поезією і каліграфією, була важливою частиною традиційної культури.

Стародавні китайці звертали велику увагу на спокій та гармонію з природою. Тому для досягнення такого стану вони використовували глибоку і красиву музику. Зокрема, дуже цінним музичним інструментом вважалися гуцінь (цитра, щипковий інструмент) і ерху (китайська скрипка), оскільки вони здатні створити музику, що виходить за рамки буденного світу, можуть очистити від поганих думок і зробити людину шляхетною. 

Китайський ієрогліф «музика» («юе») складається з «дерева» («дерев'яної основи») в нижній частині і шовкових струн — у верхній, зображуючи музичний інструмент. Посередині між струнами у верхній частині зображено пристосування для настроювання інструменту. 

Не випадково і те, що ієрогліф «музика» («юе») має ще одне значення — «радість», «насолода» (в цьому значенні він вимовляється як «ле»). За легендою, китайці не знали, який ієрогліф намалювати для позначення «щастя» і «радості». Як відомо, життя нелегке і часто сповнене різних розчарувань і проблем, тому кожна людина прагне щастя. Є багато способів, щоб відчути себе щасливим, і один із них — послухати гарну красиву музику. Розуміючи це, давні китайці надали ієрогліфу «музика» друге значення — «щастя», «радість». 

 Музика і щастя в уявленнях китайців стали невіддільними: музика робить людину щасливою, а щастя надихає людину співати і грати музику. 

Вважалося, що китайська музика виробляє цілющий ефект, тому в стародавньому Китаї її використовували для лікування хвороби, очищення свідомості, заспокоєння і нормалізації біоритмів тіла людини. Саме тому стародавня китайська музика, на відміну від сучасної, повинна була виконуватися розмірено і повільно. Пізніше виявили, що багато трав також можуть зцілювати людей від хвороб, і тодіієрогліф «музика» був доповнений верхньою частиною — «травою», і ця нова картинка — «музика» + «трава» — стала новим ієрогліфом зі значенням «ліки». 

Таким чином, китайську музику можна цілком обґрунтовано вважати першими ліками, якщо не в усьому світі, то, принаймні, в Китаї. 

Китайська музика: інструмент гуцінь

Гуцінь — семиструнний щипковий музичний інструмент, винайдений 3 тис. років тому, на російську мову часто перекладається як «цитра». До наших днів дійшло близько 150 стародавніх нотних записів і більше 3 тис. композицій для виконання на гуцінь. 

Гуцінь видає густий, насичений і вільний звук. Його музика поєднує красу мелодики і ритму, глибокий зміст і скромність форми. 

Життя в мальовничій місцевості, повага до оточуючих, спокійний стан і щирість при грі на гуцінь дозволяє людині злитися з природою «в один акорд» і відчути тонкий і невидимий світ. Саме про це писав у своєму вірші стародавній мислитель Цзікан: 

Споглядаючи повернення лебедів, 

Перебираючи 5 струн, 

У гармонії з природою 

Душа налаштовується на високий лад. 

Чари китайської музики

Гуцінь у стародавній китайській музиці вважався синонімом гідності, мудрості і елегантності. Є чимало історій про те, як шляхетні мудреці Китаю вчилися грати на цьому інструменті. 

Так, якийсь Ши Вень жив у Період Весни та Осені (Чунцю, 770—476 рр. до н.е.). Він вирішив вступити в учні до відомого виконавця на гуцінь Ши Сяну, бо чув, ніби його музика так зворушлива, що птахи танцюють їй в такт, а риби вистрибують із ставка під її звучання. 

Ши Сян прийняв Ши Веня в учні. Однак, здавалося, останній був так нерадив у навчанні, що після 3 років не міг зіграти навіть простої партитури. Ши Сян тоді сказав: «У тебе немає здібностей для вивчення музики, і ти не уважний під час практики». Ши Вень відповів: «Не те, що я не можу налаштувати інструмент і підібрати тональність. Справа також не в тому, що в мене не виходить зіграти цілу партитуру. Просто відтворення, музичний лист або ритм не цікавлять мене. Моє справжнє бажання лише в тому, щоб за допомогою музики висловити серце! Поки я по-справжньому не зможу цього досягти, то буду продовжувати нерішуче перебирати струни. Майстер, будьте ласкаві, дайте мені ще шанс, почекайте якийсь час і тоді побачите, чи будуть у мене успіхи!» 

Намагаючись перебувати в спокійному стані, Ши Вень щодня займався музикою і намагався відчувати її серцем, одночасно удосконалюючи свою свідомість і концентрацію. Через деякий час він пішов провідати вчителя. Ши Сян запитав: «Як успіхи в музиці?» Учень відповів упевнено: «Тепер моя музика і серце злилися в одне ціле. Будь ласка, послухайте, як я буду грати». 

І ось Ши Вень взяв гуцінь у руки. Спочатку він перебирав струни металевого звучання (відповідно до давньої китайської теорією про 5 елементів: метал, дерево, вода, вогонь і земля), і його музика навіяла відчуття осені (з теорії про 5 елементів, метал представляє осінь). Ши Сян відчув, ніби м'який осінній вітерець овіяв його обличчя, і навколо все ніби набуло осінньої позолоти. 

Потім Ши Вень заграв на струнах деревного звучання, які викликали почуття початку весни (дерево відповідає весні). Ши Сян відчував, як у його вухах пробіг теплий весняний бриз, і природа стала прокидатися. 

Після цього Ши Вень перебирав струни водного звучання, викликаючи відчуття початку зими. Учитель відчув, ніби його оточили сніг і мороз, а річки зупинили свою течію, скуті льодом. 

Потім учень заграв на струнах вогняного звучання, щоб висловити відчуття травня. Ши Сян відчув прихід літа — весь сніг розтанув. 

Перед закінченням свого твору Ши Вень перебрав всі струни, змусивши їх звучати гармонійно. Раптом Ши Сян відчув, як подув легкий вітерець, а над ним почали збиратися хмари. Йому здалося, ніби еліксир безсмертя був посланий з небес, і з землі засочилась чиста весна. 

Захоплений музикою Ши Веня, учитель вигукнув: «Ти граєш чудово! Я наче увійшов у твій світ музики, ти показав справжню красу!» 

Згодом Ши Вень став знаменитим музикантом в своїй державі. 

Ерху — китайська скрипка

Ерху є двострунний смичковий інструмент. Граючи на ньому, виконавець може висловити складну гаму почуттів. 

Знаменита виконавеця китайської скрипкиерху, пані Ци Сяочунь, яка виступає з сольними номерами на популярних концертах Shen Yun, присвячених китайському Новому року, навчилася грі на цьому інструменті у свого батька. 

Спочатку Ци Сяочунь було дуже важко вчитися. Протягом усього року батько навчав її під відкритим небом, у будь-яку погоду. В інтерв'ю The Epoch Times вона сказала, що раніше вважала його «найжорстокішим батьком у світі», але пізніше зрозуміла, наскільки глибока його любов до китайської музики. 

«Під час уроків часто нас оточували натовпи людей. Вони уважно стежили за нами і слухали протягом багатьох годин нашу музику, притупуючи ногами і киваючи головою. Зараз я розумію, навіщо мій батько терпів стільки мук, щоб зробити з мене музиканта ерху — він мріяв, щоб я з'єдналася серцем і душею з китайським мистецтвом і за допомогою музики давала радість, надію і внутрішню силу тим, хто прагне до краси і світла, незважаючи на несприятливі умови ... » 

Таким чином, стародавня китайська музика, на відміну від західної, відрізняється глибиною і таємничістю. Знамениті виконавці китайської музики, які залишили свій слід в історії, були, у першу чергу, людьми з відкритою душею і спокійним шляхетним характером. Вони стежили за своїми думками, домагаючись чистоти свідомості і гармонії з навколишньою природою. Перебуваючи в такому стані, вони могли грати щиру і красиву музику, від якої мимоволі з'являлися сльози на очах. Музикант традиційної китайської музики міг передати слухачам будь-які почуття, будь то щастя, горе або туга. Міг він також заспокоїти або навіть вилікувати хворобу за допомогою музики. 

4. Слухання.

            Демонстрація японської народної пісні. Своєрідна і музична мова японського народу.

Послухайте переклад японської народної пісні.  Що незвичайного ви почуєте у звучанні музики? 

Про що розповідається у пісні? 

(Звучить японська народна пісня «Вишня») 

Характер музики створює образ чогось ніжного, дорогого людині.

У ній розповідається про вишню. Цьому дереву приділена така увага, оскільки японці з особливим трепотом чекають весняного цвітіння сакури – японської вишні. У ці дні вони милуються рожевими, махровими, ніжними квітами.

Вишню (як і хризантему) вважають національним символом Японії. 

Відомості про пентатоніку 

Мелодика пісні є своєрідною. Вона будується на пентатоніці (одному з ладів народної музики).
Пентатоніка – це п’ятиступеневий звукоряд, в якому відсутні напівтони. 

Характерною особливістю цього ладу є п’ятизвуччя. Якщо зіграти на фортепіано на чорних клавішах, ви почуєте саме пентатоніку. 

Угорський композитор і педагог Золтан Кодай говорив, що пентатоніка є зручнішою для розвитку слуху, її легше сприймати та виконувати. 

Видатний російський композитор і педагог Дмитро Борисович Кабалевський використовував мелодії японських народних пісень своїй творчості. Саме так сталося і з японською народною піснею «Вишня».

Прослухайте твір Дмитра Кабалевського, написаний на мелодію цієї пісні...
І спробуйте визначити форму твору російського композитора. 

(Звучить: Д. Кабалевський. Варіації на японську народну тему)
Твір Дмитра Кабалевського написаний у формі варіацій.
Варіації – це форма музики, яка складається з теми та її видозмінених повторень (варіацій). 

Вокально-хорова робота

Розспівування

Індонезійська народна пісня «Прогулянка з батьком»  .Ми прослухали індонезійську народну пісню «Прогулянка з батьком». Цей твір підтверджує думку про інтернаціональність музичної мови, адже він має багато спільного з музикою інших народів. 

ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Сьогодні ми познайомилися з музикою японського народу. Незважаючи на її своєрідність, вона нам зрозуміла, адже музична мова є інтернаціональною. Сьогодні ми говорили про зрозумілість та інтернаціональність музичної мови і познайомилися з індонезійською народною піснею, характер якої близький музиці будь-якого народу.