УРОК 28 Тема. Тричастинна форма

УРОК 28

Тема. Тричастинна форма .

Мета. Продовжувати ознайомлювати учнів з різновидами знаків альтерації; збагачувати знання учнів з музичного мистецтва; вчити розрізняти знаки альтерації; розвивати вміння поєднувати спільне та відмінне в музичних творах; виховувати інтерес до народного та всесвітнього фольклору.

Музичний матеріал : Микола Лисенко «Експромт ля мінор» — слухання. Слова В. Клинца та Н. Андрусіч, музика М. Катричка «Писанка» — розучування (с. 95-97).

Хай дзвенить пташиний спів

І біжить-дзюрчить струмок,

А шкільний дзвінок скликає

Учнів на новий урок.

Слухання музики.

Микола Лисенко «Експромт ля мінор».

Микола Віталійович Лисенко

Микола Віталійович Лисенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору і громадський діяч.

Народився 22 березня 1842 р. в с. Гриньках на Полтавщині. Батько Миколи, Віталій Романович, був полковником Орденського кірасирського полку. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. У п’ять років, помітивши музичне обдарування хлопчика, для нього запросили вчительку музики. З раннього дитинства Микола захоплювався поезією Тараса Шевченка та українськими народними піснями, любов до яких йому прищепили двоюрідні дід і бг.5\'ся. Після закінчення домашнього виховання, для підготовки до гімназії, Микола переїхав до Києва, де навчався спочатку в пансіоні Вейля, потім — у пансіоні Гедуена.

1855 року хлопця віддали в другу Харківську гімназію, яку він закінчив зі срібною медаллю навесні 1859-го. Під час навчання в гімназії Микола приватно займався музикою, ставши згодом відомим у Харкові піаністом. Його запрошували на вечори і бали, де виконував п’єси Бетховена, Моцарта, Шопена, грав танці та імпровізував на теми українських народних мелодій. Після закінчення гімназії Микола Віталійович вступив на природничий факультет Харківського університету. Однак через рік його батьки переїхали до Києва, і майбутній композитор перевівся на кафедру природничих наук фізико-мате- матичного факультету Київського університету. Після закінчення цього вишу і нетривалої служби М. В. Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року він вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі. Викладачами з фортепіано у нього були К. Рейнеке,

І. Мошелес і Е. Венцель, з композиції — Е. Ф. Ріхтер, з теорії — Паперітц. Саме там Микола Віталійович зрозумів, що важливіше збирати, розвивати і створювати українську музику, ніж копіювати західних класиків.

Влітку 1868 року М. Лисенко одружився з Ольгою Олександрівною О’Коннор, яка припадала йому троюрідною племінницею і була на 8 років молодшою. Однак після 12 років спільного життя Микола та Ольга, офіційно не оформлюючи розлучення, розійшлися через відсутність дітей.

Закінчивши з великим успіхом 1869 року навчання в Лейпцизькій консерваторії, маестро повернувся до Києва, де прожив, з невеликою перервою, трохи більше сорока років, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю. Він брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.

1878 року Микола Лисенко обіймає посаду викладача з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. У тому ж році він вступає в цивільний шлюб з Ольгою Антонівною Липською, яка була піаністкою і його ученицею. З нею композитор познайомився під час концертів у Чернігові. Від цього шлюбу М. Лисенко мав п’ятеро дітей.

У 1890-ті роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і М. Тутковського.

1908 року М. Лисенко очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та першу Всеукраїнську організацію «Об’єднаний комітет по спорудженню пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві».

Помер маестро 6 листопада 1912 р. в Києві.

     Обговорення прослуханого твору.

  Вивчення пісні.

«Писанка» — розучування.