26 урок Тема: У музичному театрі: опера.

Урок  26                                                                                            

Тема: У музичному театрі: опера.

Мета: поглибити знання учнів про оперний жанр. Збагатити уявлення учнів про роль народних джерел у творчості композиторів.Розширити розу­міння учнями понять «опера».

Розвивальна: розвивати мистецький  світогляд, естетичний  смак учнів;

Виховна: прищеплювати  учням  зацікавленість  музичним  мистецтвом, зокрема  інструментальною  музикою.

Музичний  матеріал: С.Гулак-Артемовський дует Одарки та Карася з опери «Запорожець за Дунаєм»; сцена з фіналу з опери «Запорожець за Дунаєм».,«Писанки» вірші С.Жупанина, муз. В.Таловирі.

Пригадайте основні складові оперної вистави.

            Окрім арій і ансамблів, важливе значення в розвитку оперної дії має хор. Він звучить у народних сценах, часто у фіналі опери.

            Оркестр — один із головних «героїв» опери. В увертюрі — симфонічному вступі до вистави — звучать головні теми твору, передається його загальна емоційна атмосфера. Між діями опери інколи звучать симфонічні картини. Деякі композитори відповідно до сюжету також включають в оперу хореографічнісцени.

Долю Семена Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос. У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу Михайло Глинка, який шукав виконавця для партії Руслана у щойно написаній опері і взяв його з собою до Петербурга. Тут Глинка спочатку сам дає йому уроки співу, а 1839 року організовує на його користь декілька концертів, а на зібрані кошти відправляє вчитися за кордон. Побувавши в Парижі, Гулак-Артемовський виїхав до Італії, де після двох років навчання дебютував у флорентійській опері (1841).

У 1842 Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до 1864 року є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864–1865 — Великого театру уМоскві. Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера«Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою. Царська цензура забороняла її постановку на сцені протягом 20 років. Вперше її було поставлено Марком Кропивницьким у 1884 році у трупі Михайла Старицького.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Тарасу Шевченку, з яким автор товаришував з 1838року), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» — рапсодія із збірки з семи пісень під загальною назвою «Українська свадьба». В Україні Гулак-Артемовський побував у1843 році з метою добору співаків та у 1850 році, коли гастролював з італійською оперною трупою.

Захоплювався народною медициною, статистикою, уклав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії» (1854).

Помер 17 квітня 1873 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.

   Відомий український композитор Семен Гулак-Артеновський створив оперу «Запорожець за Дунаєм», яка і зараз захоплює слухачів своєю щедрістю мелодій і справжнім народним гумором.

Обираючи сюжет, С. Гулак-Артемовський намагався насамперед вивести на сцену театру рідні йому образи представників українського народу, привернути увагу слухачів до українських пісень. Сюжет переносить глядача до часів, коли після знищення Запорозької Січі частина запорожців втекла до Туреччині. Тут їхня доля складалася важко: козаків намагалися використати як силу, спрямовану проти їхньої батьківщини, історичні події, безсумнівно, послужили джерелом задуму, але автор опери вільно їх переосмислив.

Головні дійові особи — родина козака Івана Карася — пересічні люди, які ніби вийшли з глибин українського народу.

У фіналі опери, коли запорожці отримали довгоочікувану змогу повернутися на батьківщину, звучить урочистий хор, де яскраво виражені радісні почуття героїв та їхні сподівання на кращу долю.

Слухання.

Думка про створення української опери сформувалася у Семена Гулака-Артемовського у зв'язку з новими завданнями для українського мистецтва, що висунув народ у ці роки, і його загальним прагненням до створення національної культури на народній основі. Кристалізації цього задуму сприяли зв'язки композитора з передовими петербурзькими українськими гуртками й особливо довголітні дружні зв'язки з Тарасом Шевченком та відомим істориком Миколою Костомаровим. Варто зазначити, що й сам Гулак-Артемовський на цей час вже мав досвід виступу в оперних спектаклях як вокаліст і вже був автором водевілів «Українське весілля» та «Ніч напередодні Іванового дня», де він є, як і в «Запорожці за Дунаєм» автором і слів і музики.

Добираючи сюжет, Гулак-Артемовський намагався насамперед вивести на сцену театру рідні йому образи представників українського народу, побут народу і його пісню, привернути до них увагу слухача. Сюжет відсилає до часів, коли після знищення Запорізької Січі московськими військами (1775) частина запорожців втекла до Туреччини. Тут їхня доля складалася тяжко — турецький уряд намагався використати козаків як воєнну силу, спрямовану проти їхньої батьківщини. У 1828 р., під час російсько-турецької війни, частина запорожців, на чолі з отаманом Йосипом Гладким, повернулася в Росію, після чого Задунайська Січ була знищена. Ці події, безсумнівно, послужили джерелом задуму, але автор опери вільно їх переосмислив і переніс у XVIII ст. Лише віддалено, як відгомін, відображені в опері спогади про знищенняПотьомкіним козачої вільності. Зміст опери не в цих трагічних спогадах, а в ідеї любові до Батьківщини, жагучому прагненні запорожців повернутися в Україну.

Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 ставилася в Москві в Великому театрі і мала значний успіх. У обох виставах роль Карася виконував автор. Однак незабаром після прем'єри царський уряд, наляканий польським повстанням 1863 р., почав репресії проти проявів національних культур народів, що входили до складу Російської імперії, усюди вбачаючи тенденції «сепаратизму». Цензурна заборона торкалась і розвитку української драматургії й театру. Якщо не брати до уваги окремих аматорських вистав, «Запорожець за Дунаєм» був поставлений вперше після 1863 року українською трупою 11 липня 1884 р. у Ростові-на-Дону.

Відновлення сценічного життя опери припадає на радянські часи. Опера була поставлена в Київській (з 1934), Харківській(1926, 1938) та Дніпропетровській (1940) операх, а також у театрах, Куйбишева (1939, 1953), Горького (1939), Алма Ати (1941),Свердловська (1942), Фрунзе (1944), Баку (1944), Кишинева (1946), Новосибірська (1946, 1954), Мінська (1951), Душанбе(1953), Таллінна (1954), Улан-Уде (1954), Вільнюса (1955) й інших міст. У 1934–1935 роках композитор Володимир Йоришнамагався розширити оперу, ввівши нові номери, зокрема діалог султана і Карася, проте ці зміни виявилися далекими до духу опери і сьогодні у сценічній практиці не використовуються.

На сьогодні «Запорожець за Дунаєм» залишається однією з найпопулярніших українських опер, що ставиться в оперних театрах України та за кордоном.

28 лютого 2015 Національна опера України представила нову музично-сценічну версію перлини української класики — оперу Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм".[1] Нинішня редакція опери створена художнім керівником театру — композитором Мирославом Скориком (музична редакція) та головним режисером театру Анатолієм Солов'яненком (сценічна версія). Спеціально для вистави створено понад 250 костюмів (Марія Левитська), майже 3000 квадратних метрів живопису. Мирослав Скорик створив нову увертюру, яка з перших акордів задає динаміку подальшої сценічної дії. Нова постановка складається з двох дій, наповнених гумором, народними обрядами, фольклором, яскравими танцями, а головне — любов'ю до рідної України. Cценічне дійство збагачено рядом хореографічних композицій. Хормейстер-постановник — Богдан Пліш. Диригент-постановник — Микола Дядюра.

Дія відбувається в Турецьких володіннях (Задунайська Січ) наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя. Увертюра до опери написана в традиціях української народно-пісенної мелодики: в ній по черзі звучать теми головних персонажів опери — Одарки, Оксани, Андрія та Івана Карася.

Дія перша

Нелегко живеться простим українцям на чужині, під владою турецького султана. Біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм (арія «Місяцю ясний, зорі прекрасні»). Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Хлопці й дівчата, що, як і Оксана, тужать на чужині, утішають дівчину й ідуть разом з нею на роботу в поле (хор «Рідний край ми споминаєм…»). Добряче підхмелений Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю сварливою дружиною Одаркою (каватина «Ой, щось дуже загулявся»). Але уникнути неприємної розмови йому не вдається. Одарка обсипає чоловіка лайкою (дует «Відкіля це ти узявся…»). Карась пускається на різні вигадки: запевняє, що занедужав у дорозі, сьорбнув горя й мало-мало не помер. Однак під напором наполегливої дружини він проговорюється, що провів дві ночі у небоги. Це остаточно виводить із себе ревниву Одарку, і сварка набуває загрозливого обороту.

Дія друга

Неспокійно на душі в турецького султана. Не впевнений він у своїх підданих — запорожцях, у яких є всі підстави не любити султана (арія «Відрадно серцю тут без краю»). Він вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців. Це привело його в селище, до хати Карася, де він розраховує бути невпізнаним. Карась добряче здивувався, побачивши в себе надворі незнайомого турка. Запорожець висловлює припущення, що незнайомець прибув на магометанське свято байрам, на якому, як говорять, буде присутній сам султан. Гість не заперечує цього й навіть пропонує Карасеві познайомити його із султаном. Карась улещений. Таку подію не можна залишити невідзначеною, і Карась пропонує незнайомцеві розпити з ним пляшку горілки. Коли Карась іде в хату за частуванням, султан викликає свого царедворця Селіх-Агу й наказує йому доставити запорожця в палац на свято. Карась очам своїм не вірить, побачивши біля хати замість тільки що залишеного гостя іншого, багато одягненого турка. Коли ж Карась убирається в турецький одяг, Селіх-Ага пропонує йому змінити й ім'я — називатися не Іваном, а Урханом. Досхочу намилувавшись собою в новій ролі «турка» (арія «Тепер я турок, не козак»), Карась, у супроводі муринятка Гасана, прямує до палацу турецького султана на свято.

Хлопці й дівчата веселяться після трудового дня. З них не зводить очей турецька варта. Оксана й Андрій, зустрівшись після довгої розлуки (арія Оксани «Янгол ночі над землею…», дует «Хмарой чорною діброва…»), вирішують негайно здійснити свій план — переплисти через Дунай і втекти на Батьківщину. Обставини здаються їм сприятливими: ніч темна, човник давно приготований. Але як тільки Оксана й Андрій відпливають від берега, їх помічає турецька варта, і озброєні стражники кидаються в погоню за втікачами.

Дія третя

Хата Карася. Чекаючи на чоловіка, Одарка співає пісню про свої дівочі літа (пісня «Ой казала мені мати…»). Повернувшись додому з палацу, Карась продовжує вдавати турка. Приголомшеній Одарці він повідомляє, що тепер його ім'я — Урхан, що йому незабаром потрібно йти до мечеті молитися Аллахові й що він збирається женитися на трьох туркенях (дует «На туркенях оженюся…»). Здивована дружина спершу думає, що Карась з перепою говорить нісенітниці, але що ж тоді означає турецький одяг? Гіркі скарги Одарки на свою долю перериває прихід турецького імама Ібрагіма-Алі на чолі загону, з пійманими Андрієм й Оксаною. Зібравши всіх запорожців селища (хор «Нас сьогодні сповістили…»), імам оголошує наказ про те, що султан дозволяє всім, хто цього хоче, без перешкод покинути його володіння й повернутися в Україну (монолог «Смирно слухать, не збивать…»). Радісні, схвильовані запорожці, серед яких Оксана й Андрій, розпитують Карася про його відвідування палацу. Причина настільки незвичайної «доброти» султана стає зрозумілою — султан побоюється спалаху всенародного повстання і тому вирішив добровільно повернути волю вільнолюбному українському козацтву.

Всенародна радість, патріотична пісня Андрія («Блаженний день, блаженний час»), хвацький народний гопак і, нарешті, урочистий фінальний хор («Там, за тихим за Дунаєм»).

Семен Гулак-Артемовський, опера «Запорожець за Дунаєм», увертюра, дует Одарки і Карася, фінальна сцена і хор «Там за тихим за Дунаєм».

Якими музичними засобами композитор характеризує головних героїв? Поміркуйте: цей дует ліричний чи комічний? Поясніть. Охарактеризуйте музичні засоби, притаманні фінальній сцені опери.

Робота над піснею.

Розучую пісню на всіх куплетах, слідкую за чистотою інтонування, красивим, легким співом, дотримуючись певного ритму. (Бажаючих опитую на оцінку).

 Підсумок уроку.

1. Які опери українських і зарубіжних композиторів вам відомі?

2. Поміркуйте: чи є майбутнє в оперного мистецтва? Яким ви його бачите? Розкажіть.

З. Які дитячі опери ви знаєте? Самостійно ознайомтеся з репертуаром Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтві