УРОК № 32 Тема: Музично-театральні жанри: оперета

 

УРОК № 32                                                                

 Тема:  Музично-театральні жанри: балет, оперета

Мета  уроку :

Навчальна: учити школярів визначати характерні ознаки музичних жанрів, їх особливості та поєднання, інтерпретувати музичні твори, усвідомлюючи єдність змісту і форми, висловлювати оцінювальні судження щодо музики різних жанрів;

Розвивальна: розвивати естетичне ставлення до музичної діяльності, вокально-хорові навички;

Виховна: прищеплювати учням толерантність, зацікавленість творами світової музичної спадщини.

Музичний матеріал: Попурі з оперет Й.Штрауса ; Я.Барнич, пісня «Гуцулка Ксеня», «Малюки» сл. і муз.Н.Май.

            Оперета — жанр театрально- му з ітчного мистецтва; вистава, переважно розважального характеру, що поєднує розмовні діалоги, вокальну та інструментальну музику, хореографію й естрадне мистецтво.

            Незважаючи на італійське ім'я, батьківщиною оперети є Франція. Цей музично-театральний жанр виник з коротких інтермедій на побутові теми, які виконувалися в антрактах вистав великих драматичних творів. Започаткував цей жанр композитор і диригент Жак Оффенбах, який відкрив у Парижі маленький театр «Буфф-Паризьєн» для постановки комічних вистав нового типу. Історія жанру сягає 1858 р. — прем'єри оперети «Орфей у пеклі». Протягом наступних двадцяти років Ж. Офенбах поставив у своємутеатрі 89 оперет.
В опереті поєдналися лірика й буфонада, гостра сатира й побутовий міський фольклор. Новий жанр наповнив театральні зали звучанням мелодій побутовихтанщв — граційного вальсу, веселої польки, стрімкого галопу і запального канкану, який прийшов із кабаре.
Найбільшого розвитку оперета досягла у Відні, у музичній столиці Європи. Австрійський композитор Йоганн Штраус (син), який отримав титул «короля вальсів», написав 16 оперет, найвідоміші з яких — «Летюча миша» і «Циганський барон».  Життєрадісні й мелодійно яскраві оперети створили угорські творпД так званої «нововіденської оперети* — Ференп, Легар («Весела вдова*) та Імре Кальман («Сильва*, «Принцеса цирку*).

            Жанр музичного твору, зокрема й театрального, не завжди легко визначити однозначно.
В українській культурі жанр оперети почав формуватися у творчості Семена Гулака-Артемовського і Миколи Лисенка — авторів музичних комедій. Музична комедія, або комічна опера, схожа з оперетою за жанровими ознаками. Наприклад, відому оперу «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського за змістом і характером образів, наявністю розмовних діалогів цілком можна віднести до оперети. Саме цей жанр нагадує «Енеіда-'М. Лисенка, написана за однойменною поемою класика української літератури Івана Котляревського. Твір дивовижно поєднує високу античну тематику зі стихією українського народного гумору. Такий жанр умовно називають й оперою-сатирою, і музичною комедією, й оперетою.
Усі ці споріднені жанри — оперети, музичні казки, мюзикли — складають репертуар театрів оперети або театрів музичної комедії.

           Слухання.

Засновником української модернової оперети став композитор Ярослав Барвич. Він збагатив цей жанр українськими образами й темами, чарівними піснями, сучасними танцювальними ритмами. Шсня-танго «Гуцулка Ксеня* з однойменної оперети сталаодвієюз вайпопулярніших.українських пісень Xxст.

            Попурі з оперет Йоганна Штрауса Ярослав Барнич, пісня «Гуцулка Ксеня» (у диконанні ансамблю «Веселі музики" Національної філармонії України).
Опишіть овоі враження від прослуханих фрагментів оперет. Ритми яких танців стали основою цих популярних мелодій? Поміркуйте, завдяки яким музичним якостям пісня «Гуцулка Ксемя» широковідома в усьому світі.

            Попурі — інструментальна п'єса, яка складається з мелодій народних пісень і танців, популярних мотивів опер, оперет, балетів, кінофільмів; ці мотиви швидко (мозаїчно) змінюються.
Ярослав   Васильович   Барнич   (1896—1967) — український композитор, диригент, педагог, громадський діяч. Ярослав Васильович Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Трофанівка? поблизу Коломиї, нині Снятинського районуІвано-Франківської області в сім'ї директора школи.

            У 1906–1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

            Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» уЛьвові (керівник А. Будзинський). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921–1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи: в Ужгороді був диригентом оркестру місцевого театру, в Самборі вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.

Ось що пише про нього дружина композитора Ярослава Барнич:

Праці було багато, але він жив нею. Особливо успішною була праця зі шкільною молоддю. Із молодими співаками-учнями чоловік творив дива. Кожний шкільний концерт був подією у Станиславові… Саме в той час він розпочав компонувати музику легкого жанру. Пригадую, коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького — два танго: «Ой, соловію» та «Хлопче мій, хлопче». Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з'явилися такі його твори, як «О, гарна крале», «Запізно», «Молоді емерити», «Лист» і врешті — славне танго — пісня «Гуцулка Ксеня»[2].

У 30-ті рр. з'явилися й усі оперети композитора: «Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936).

З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери.

Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т. ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети.

Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та В. Овчаренком.