УРОК № 30 Тема: Симфонічна фантазія поема

УРОК № 30                                                                                                      

Тема:    Симфонічна фантазія поема

Мета  уроку:

Навчальна: ознайомлювати учнів з особливостями інструментальної музики, поняттям фантазія; зосередити увагу учнів на виражальних особливостях цього жанру;

Розвивальна: розвивати естетичний смак учнів, вокально-хорові навички, слухацьку культуру, уміння аналізувати музичні твори та порівнювати їх з іншими видами мистецтва;

Виховна: прищеплювати учням шанобливе ставлення до класичної музики, зацікавленість творами музичного мистецтва.

Музичний матеріал: «Фантазія» В. А. Моцарта, «Скрипалик-цвіркунець» В. Поповича.

Учитель. Усі діти, а інколи й дорослі, люблять фантазувати: вигадують якісь події, цікаві історії, казки, небувалі персонажі. Вінні Пух, Котигорошко, Шрек — чи не фантазійні це образи? А чи можна фантазувати у музиці? Саме про цей жанр — жанр фантазії — ми дізнаємося сьогодні на уроці.

—          Жанр фантазії (у перекладі з грецької — уява) — це інструментальний (рідше вокальний) жанр, який характеризується свободою побудови, відхиленням від прийнятих музичних правил. За походженням фантазія сходить до традицій виконавської імпровізації XVI—XVII століть. У XVIII столітті найбільш широке поширення фантазія отримала у фортепіанній музиці. Фантазії зазвичай виконували функції вступних частин в циклічних формах і мали характер прелюдії.

Фантазією часто називають музичний твір, написаний у вільній формі. Добре відомі фантазії Л. ван Бетховена, Ф. Шопена, Ф. Шу- берта, В. А. Моцарта.

Фантазія В. А. Моцарта — це п'єса у вільному розвитку мелодійних розділів, особливо у вигляді раптових і різких змін настрою.

Музика часом має чудодійну силу. Вона може розповісти про найглибші почуття, а іноді завдяки їй ми можемо відчути красу оточу-ючого нас світу, вона може радувати та втішати. Про чудодійну силу музики розповість нам оповідання К. Паустовського «Старий кухар».

Одного зимового вечора 1786 року на околиці Відня в малень¬кому дерев'яному будинку помирав сліпий дід — колишній кухар графині Тун. Разом із кухарем жила його дочка Марія, дівчина років вісімнадцяти.

Тільки й добра було в сторожці, що ліжко, лави на кривих ногах, грубий стіл, порцеляновий посуд, мережаний тріщинками, і, наре-шті, клавесин — єдине багатство Марії...

Коли Марія вмила батька й наділа на нього прохолодну чисту сорочку, старий сказав:

—          Я ніколи не любив священиків і монахів. Я не можу поклика¬ти сповідника, а мені ж треба перед смертю очистити свою совість.

—          Що ж робити? — злякано спитала Марія.

—          Вийди на вулицю,— сказав старий.— І попроси першого зу-стрічного зайти в наш дім, хай висповідає перед смертю. Тобі ніхто не відмовить...

Марія довго чекала й прислухалась. Та ось їй здалося, що вздовж муру йде, наспівуючи, чоловік. Вона ступила йому назустріч, наскочила на нього й скрикнула. Чоловік зупинився й запитав:

—          Хто тут?

Марія схопила його за руку і тремтячим голосом виповіла батькове прохання.

—          Гаразд,— мовив чоловік тихо.— Хоч я й не священик, та вже нехай. Ходімо.

Вони ввійшли в дім. При світі свічки Марія побачила худорля¬вого невисокого чоловіка. Він кинув на лаву мокрий плащ. Одягнений він був гарно, але й просто — світло мерехтіло на його чорному камзолі та на кришталевих ґудзиках.

Він був іще дуже молодий, цей незнайомець. Зовсім по-хлопчачому він струснув головою, поправив парик, швидко присунув до ліжка табурет, сів і, нахилившись, уважно й весело подивився в очі приреченому:

—          Кажіть! Можливо, владою, даною мені не від Бога, а від ми-стецтва, якому я служу, я розважу останні ваші хвилини і зніму тягар із вашої душі.

—          Я працював усе життя, поки не втратив зір,— прошепотів старий і притяг незнайомого за руку ближче до себе.— А хто працює, тому нема як грішити. Коли захворіла на сухоти [туберкульоз] моя дружина — її звали Марта — і лікар прописав їй дорогі ліки, велів годувати вершками й винними ягодами та напувати гарячим червоним вином, я вкрав із сервізу графині Тун невеличке золоте блюдо, розколов його на шматки й продав. І мені тепер важко про це згадувати й критись від моєї дочки, адже я навчив її не чіпати й крихти з чужого столу.

—          А кого із слуг графині покарали за це? — спитав незнайомець.

—          Присягаю, добродію, не покарали нікого,— відповів старий і заплакав.— Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я зміг би вкрасти!

—          Як вас звуть? — спитав незнайомець.

—          Йоганн Мейер, добродію.

—          Так от, Йоганне,— сказав незнайомець і поклав долоню на сліпі очі старого,— ви не завинили перед людьми. Те, що ви вчини-ли,— це не гріх і не крадіжка, а навпаки, можна вважати подвигом заради кохання.

—          Амінь! — прошепотів старий.

—          Амінь! — повторив незнайомець.— А тепер скажіть мені вашу останню волю.

—          Я хочу, щоб хтось подбав про Марію.

—          Я зроблю це. А ще чого ви хочете?

Тоді старий несподівано всміхнувся й голосно сказав:

—          Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів за-молоду. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте весною. Але це неможливо, добродію. Не гнівайтеся на мене за нерозумні слова...

—          Добре,— сказав незнайомець і підвівся.— Добре,— повторив він, підійшов до клавесина й сів перед ним на табуретку.

—          Добре! — голосно сказав він утретє, і враз бистрий дзвін роз-сипався по сторожці, мовби хто брязнув на підлогу сотню кришта-левих кульок.

—          Слухайте,— сказав незнайомець.— Слухайте й дивіться.

Клавесин співав на повний голос уперше за багато років. Він

сповнював своїми звуками не тільки сторожку, а й увесь сад...

—          Я бачу, добродію! — сказав старий і підвівся на ліжку. — Я бачу день, коли я зустрівся з Мартою і вона, збентежена, розбила глечик з молоком. Це було взимку, в горах. Небо — прозоре, мов синє скло, і Марта сміялась. Сміялась...

Незнайомець грав далі.

—          А тепер,— запитав він,— ви що-небудь бачите?

Старий мовчав, прислухаючись.

—          Невже ви не бачите,— швидко сказав незнайомець, граючи далі,— як чорна ніч стала синьою, а потім блакитною, і тепле світло вже падає звідкілясь зверху; і на старому галуззі ваших дерев набрякають білі квіти? По-моєму, це цвіт яблуні, хоча звідси, з кімна¬ти, він скидається на важкі тюльпани. Ви бачите: перший промінь упав на мур, нагрів його, і над ним струмує пара. Це, напевне, просихає мох, напоєний талим снігом. А небо зводиться все вище, стає ще синішим, ще прекраснішим, і зграї птахів уже летять на північ над нашим старим Віднем.

—          Я бачу все це! — вигукнув старий.

—          Відчини вікно, Маріє.

Марія відчинила вікно. Студене повітря дмухнуло в кімнату. Незнайомець грав дуже тихо і повільно.

Старий упав на подушки, жадібно дихав і обмацував пальцями ковдру. Марія кинулась до нього. Старий, задихаючись, мовив:

—          Я бачив усе так виразно, як багато років тому. Але я не хотів би померти, не знаючи,... як вас звати. Як звати?.

—          Мене звати Вольфґанґ Амадей Моцарт,— відповів незнайомець.

Марія відступила од ліжка і низько, майже торкаючись коліном підлоги, схилилась перед великим музикантом.

Коли вона підвелась, старий був уже мертвий. Зоря займалася за вікнами, і в її світлі стояв сад, сяючи квітками мокрого снігу.

Слухання музики

Учитель. Послухайте «Фантазію» В. А. Моцарта, яку почув старий кухар останньої години свого життя, та дайте відповіді на запитання.

Слухання «Фантазії» В. А. Моцарта

· На якому інструменті виконується твір?

Характер
Бадьорий	Вольовий	Спокійний	Радісний
Героїчний	Схвильований	Ліричний	Граціозний
Енергійний	Таємний	Ніжний	Трагічний
Революційний	Грізний	Поетичний	Сумний
Пристрасний	Важкий	Ласкавий	Жартівливий
Величний

· Як змінювався образний зміст музики? Допоможе вам в цьому   таблиця «Характеристики музики».

Отже, ми бачимо, що фантазія — це розгорнутий фортепіанний твір, що має декілька епізодів, які вражають контрастами почуттів і настроїв.

· Чи всі музичні епізоди «Фантазії» відповідають змісту оповідання?

· Музика В. А. Моцарта доповнює розповідь чи виконує роль супроводу?

· Чи справді музика допомагає старому, який помирає, пережити радість уявної зустрічі зі своєю нареченою, побачити квітучий сад?

Тут є прониклива лірика, пристрасть, безтурботний спокій. Музика в оповіданні «Старий кухар» виступає співучасником подій і дійовою особою. У композиції музика Моцарта допомагає краще передати душевний стан героїв оповідання, впливає на сприйняття подій усього твору.